Публікації

Тема статті ( журнал "Таврійський вісник освіти " 2018р )

До проблеми навчання невстигаючих учнів у загальноосвітньому навчальному закладі системи загальної середньої освіти

  У статті розглянуто проблему реформування української школи та навчання невстигаючих учнів в умовах загальноосвітнього простору. Проаналізовані та узагальнені різні точки зору і підходи до визначення і класифікації причин виникнення неуспішності учнів. Обгрунтовано доцільність медико-педагогічного вивчення невстигаючого учня з  метою  встановлення характеру труднощів і визначення напрямків лікувально-педагогічної роботи  з ним.

Ключові слова: украінська школа, невстигаючий учень, учитель,інклюзивна освіта.

Реформування сучасної української школи, спрямоване на забезпечення всебічного розвитку особистості та підготовки учнів до самостійного життя. Школа має не просто дати учням певний обсяг знань і умінь, а й сформувати таку особистість, яка здатна творчо мислити, приймати рішення, мати свою позицію у житті, наукову картину світу, позитивне ставлення до себе, інших і  вміти адаптуватись до сучасних складних умов життя.

Перебудова та реформування освітнього процесу в українській школі зумовлюється здатністю сучасного вчителя позбутися стереотипів, готовністю до неперервної самоосвіти та самовдосконалення. Проблема ефективності освітнього процесу може бути вирішена лише за умови забезпечення високої компетентності і відповідної професійної майстерності кожного вчителя [4]. Проблемі індивідуалізації і диференціації процесу навчання присвячений ряд педагогічних (Л. Виготський, І.Унт, А. Кірсанова, Г. Суворова, С. Шевченко, Н. Ярмаченко) і методичних робот (С. Зикова, Л. Занкова, А. Конєва,

В. Братанич, Е. Климова, М. Скаткина тощо). Однак наявні статті і посібники не вичерпують проблеми організації диференціації й індивідуалізації в загальній і спеціальній педагогіці.

Нажаль, недостатньо уваги приділяється принципам диференціації та індивідуалізації у навчанні дітей у освітньому просторі. Наявність протиріччя між необхідністю індивідуального підходу і диференціації процесу навчання, з одного боку, і відсутністю теоретичного і дослідницько-експериментального обґрунтування реалізації цієї можливості – з іншої, підкреслює актуальність теми [2]

Мета статті: висвітлити ряд проблемних аспектівнавчання невстигаючих учнів у школі. Серед завдань, що стоять перед сучасною українською школою, провідним є формування ключових компетентностей учнів. Досвід європейських країн демонструє позитивний вплив інклюзивної освіти не лише на дітей з особливими потребами, але й на всіх учасників освітнього процесу, включаючи дітей які не встигають у навчанні. Діти вчаться сприймати відмінності між людьми як нормальне явище, вчаться шанувати людську гідність, бути відповідальними за інших, співчутливими та уважними до потреб оточуючих [1].

Для України інклюзивна освіта – педагогічна інновація, що знаходиться на стадії впровадження, а тому зустрічає немало труднощів [4].

У психолого-педагогічній науці поняття «невстигаючий учень» розглядається як комплексне, що включає ряд аспектів: виховний, навчальний, психологічний, соціальний. Як відомо, опанувати знаннями може кожен учень, однак, унаслідок того, що темпи засвоєння матеріалу в учнів різні, деякі з них попадають у розряд «невстигаючих» [2].

Наприклад, Ян Амос Коменский присвячує цій проблемі цілий ряд розділів «Великої дидактики». Я. Коменский вирішальне значення в навчанні невстигаючих школярів надавав глибокому вивченню особистості учня і визначенню доцільних тактичних прийомів при вивченні основ наук. К.Ушинский вважав, що в освітньому процесі необхідно регулювати взаємини між вчителем і учнями на основі усебічного вивчення невстигаючих учнів, застосовуючи розвиваючи прийоми навчання і приділяючи особливу увагу навчанню цих дітей.

Аналіз психолого-педагогічної літератури щодо неуспішності школярів доводить, що існують різні точки зору і підходи до визначення і класифікації причин виникнення неуспішності. Неоднозначність тлумачень причин і їхньої класифікації викликає необхідність уточнення розуміння даної педагогічної проблеми.

Більшість дослідників вважають, що в основі неуспішності лежить розбіжність вимог, запропонованих освітнім закладам до пізнавальної діяльності учнів, з реально досягнутим рівнем їхнього розумового розвитку. Так, широке коло науковців  розглядають її як невідповідність підготовки частини дітей до  визначених суспільством стандартів. Беруться до  уваги не тільки ті стандарти, що визначаються  у шкільному процессі, але і підготовка, з якою дитина приходить у школу [3].

Під час проведення аналізу шкільної неуспішності і причин її виникнення стає актуальною необхідність розгляду й осмислення існуючих підходів до розв’язання проблеми навчання таких учнів. Ці підходи зумовлені обліком конкретних чинників (внутрішніх і зовнішніх), що істотно впливають на причини неуспішності школярів [1].

Складовими моделі інклюзивної освіти можна назвати: командний підхід, задоволення індивідуальних потреб дітей, співпраця з батьками, створення сприятливої і доброзичливої атмосфери у дитячому колективі.

На думку сучасних дослідників, якщо у освітній процес включаються діти з особливими потребами у розвитку і навчанні, позиція вчителя стає більш відповідальною. Сучасний фахівець освітньої галузі повинен  володіти основними методами і прийомами психолого-педагогічної взаємодії з людьми з різними навчальними досягненнями, бути обізнаним у проблемах інклюзії. Оскільки, інклюзивна модель освіти охоплює:

-       систему освітніх послуг, зокрема: адаптацію навчальної програми та плану, фізичного середовища, методів і форм навчання, використання існуючих в громаді ресурсів, залучення батьків;

-       співпрацю з фахівцями для надання спеціальних послуг відповідно до потреб невстигаючих дітей;

-       створення позитивного клімату у шкільному середовищі [5].

З точки зору  вітчизняних дослідників, що проводили вивчення феномена неуспішності, можна відзначити, що її джерелом є взаємодія внутрішніх і зовнішніх чинників, що визначаються певними параметрами.

П’ять з них пов’язані з індивідуальними особливостями учнів: слабкий інтелектуальний розвиток, слабке здоров’я, низька працездатність, недбайливість, дефекти органів чуття. Інші п’ять є придбаними в процесі навчання і виховання, на які може впливати педагогічний колектив, такі як: невихованість; відсутність навичок навчальної праці, неорганізованість; прогалини в знаннях; відсутність інтересу до навчання; педагогічна занедбаність.

І тільки чотири параметри можна віднести до прояву зовнішніх чинників: негативні побутові умови; недоліки викладання; зміна школи; відсутність єдності вимог різних суб’єктів освітнього процесу.

До методів і прийомів, що сприяють попередженню і подоланню неуспішності, науковці відносять: роз’яснення учням і батькам значущості навчання; застосування системи різноманітних вправ з метою вироблення звичок відповідального відношення до навчання, системи колективного схвалення успіхів у навчанні; спеціальні заняття по оволодінню елементами організації навчальної праці; знайомство учнів з основними шляхами розвитку уваги, пам’яті, мислення, волі і т.д.; забезпечення сприятливої моральної атмосфери у відносинах між учнями; організація життя класного колективу, при якій кожен учень почуває постійний зв’язок зі своїми товаришами, відчуває потребу в спілкуванні з ними; встановлення продуктивної комунікації з батьками  [5].

У класах, де навчаються учні з різними рівнями розвитку та здібностей, педагоги мають підтримувати один одного у застосуванні найефективніших стратегій навчання. Якщо у школі створено доброзичливу, невимушену атмосферу, якщо тут визнають унікальність кожного та підтримують їх, це суттєво підвищує ефективність навчання [3] .

Заслуговує на увагу аналіз шляхів попередження і подолання слабкої успішності за допомогою удосконалення організації навчання (И. Опецьків,

І Унтів, Н .Клюєва, В. Ченців, В. Орлів, В.Фірсов, Т. Пінчук, И. Постовойтов). Тут виділяються два напрями: внутрікласна диференціація учнів;  диференціація учнів по класах відповідно до навчальних можливостей.

Серед причин шкільної неуспішності, більшість сучасних дослідників, виділяють: стан здоров’я і низьку працездатність; невміння працювати на уроках і вдома; низький інтерес до навчання; негативні побутові умови і впливи; слабкий інтелектуальний розвиток; невихованість  і недбайливість; недоліки викладання (пед. занедбаність); дефекти органів чуття.

Розроблення навчальних програм має враховувати можливості дитини «вчитися», тобто основну увагу приділено не тому, що дитина не у змозі зробити, а «сильним» сторонам дитини [4].

Складання індивідуальної програми (профілю) розвитку учня завданням учителя є визначення  оптимальних форм допомоги дитині в учінні, навчанні і спілкуванні з урахуванням специфіки розвитку кожної дитини. У разі уповільнення цього процесу вчитель визначає, якої саме (спеціальної чи додаткової) допомоги потребує дитина, залучає фахівців, батьків, з’ясовує бажання самої дитини, її потреби тощо. Визначаються цілі й очікувані результати наданої допомоги, проводиться детальна оцінка потреб дитини.

Досягнення цілей корекційної педагогіки в них забезпечується спеціальною організацією освітнього процесу, що передбачає:

-       глибоке медико-педагогічне вивчення учня з  метою  встановлення характеру труднощів і  визначення напрямків корекційно-педагогічної роботи  з ним, правильної тактики індивідуального підходу;

-       цілеспрямоване здійснення різної оздоров­чої, навчальної,  виховної  роботи  зі школярами;

-       послідовну реалізацію індивідуального підходу до дітей, які невстигають у навчанні.

Педагогічний вплив  на невстигаючих учнів, за визначенням багатьох сучасних дослідників, визначаються з урахуванням таких вимог: знання мають засвоюватися школярами в чіткому систематичному порядку; необхідно передбачати труднощі, які можуть виникати в дітей під час вивчення того чи іншого матеріалу; створювати умови для активного опанування знань, вмінь і навичок; сприяти розвитку учнів; організовувати спілкування і співробітництво між дітьми; забезпечувати необхідні педагогічні умови [4].

Зміна форм організації діяльності, ступеня допомоги мають створювати умови позитивної мотивації діяльності, формувати у школярів зазначеної категорії здатність до самостійного застосування здобутих знань і вмінь.

Навчальний матеріал розподіляється на окремі частини, добираються, розробляються дидактичні матеріали, визначаються способи контролю діяльності учнів, способи допомоги.

Для учнів зазначеної категорії визначаються:

-       комплекси теоретичних і практичних завдань, які забезпечують систематичне засвоєння навчального матеріалу, передбачають поступове зростання рівня складності, творче оволодіння знаннями, активізацію діяльності учнів;

-       форми організації роботи (індивідуальна);

-       доза і характер педагогічної допомоги під час виконання того чи іншого завдання.

Практичний досвід свідчить, що індивідуалізація навчальної діяльності та розвитку дітей, спочатку має відбуватися на уроці, який є основною шкільного навчання. Проте складність цього процесу полягає в тому, що на уроці більшість часу відводиться роботі педагога з усім класом, її успішність передбачає приблизно однаковий рівень розвитку дітей, готовність їх до виконання завдань навчального типу. Ті чи інші труднощі дитини в навчанні негативно позначаються на її здатності працювати разом з класом. Через те вона більшою чи мен­шою мірою потребує індивідуалізації освітнього процесу [2].

Але, як відомо в умовах великої наповнюваності класу в школах та напруженого темпу вивчення програмного матеріалу можливості індивідуальної роботи з дітьми дуже обмежені. Вони бувають достатніми для тих учнів, які ма­ють легкі порушення навчальної діяльності, пов’язані з недоліками переважно мотиваційної та емоційно-вольової сфер чи з вадами окремих функцій( уваги, сенсомоторної координації) за належно сформованої пізна­вальної діяльності в цілому. Переважній більшості дітей, труднощі у навчанні яких пов’язані з недостатньо сформованою пізнавальною діяльністю, індивідуальної педа­гогічної допомоги в умовах масового класу буває недостатньо [1].

На нашу думку, індивідуалізація навчання невстигаючих учнів – складний і багатогранний процес, що полягає не лише в усуненні чи пом’якшенні недоліків їхньої навчально-пізнавальної діяльності, а й потребує вирішення особистісних проблем кожної дитини, гармонізації її ставлень до самої себе, однолітків і дорослих. Тому важливо, аби до цієї роботи з дитиною залучалася не лише школа, а й сім’я.

Зазвичай, проблема засвоєння знань дітьми з труднощами у навчанні дуже ускладнюється тим, що переважна більшість з них має вкрай незадовільні умови сімейного виховання, які, власне, й стають одним з чинників несформованості їхньої готовності до продуктивної навчальної діяльності та соціально-цінних рис особистості. Ці учні потребу­ють особливої уваги психолога, який повинен проводити спеціальну робот з ними.

Особлива роль в організації корекції труднощів у на­вчанні школярів відводиться шкільному психологу. Він проводить діагностику інтелектуального й особистісного розвитку невстигаючих дітей і, виходячи з її результатів, стає консультантом педагога щодо побудови індивідуально спрямованої програми навчання  з кожною дитиною, працює з родиною, де виховується дитина, яка має труднощі у навчанні. І нарешті, він здійснює окремі форми психологічної роботи з учнями.

Також основним серед чинників що сприяють позитивним тенденціям у розвитку і навчанні  невстигаючих учнів варто назвати особистісні риси педагога:  наполегливість, терплячість, витримка та готовність до постійної цілеспрямованої роботи зі школярами.

Підводячи підсумки зауважимо , що оёрганізація освітнього середовища, доцільно складений індивідуальний навчальний план, висока питома вага індивідуальних форм навчання, правильно підібрані індивідуальні завдання є основою продуктивного освітнього процесу щодо невстигаючих учнів.

 Література

1.     Алехина С.В. Готовность педагогов как основной фактор успешности инклюзивного процесса в образовании. Психологическая наука и образование. 2011. № 1. С. 83–91.

2.     Братанич О. Реалізація диференційованого навчання в умовах комбінованого уроку. Рідна школа. 2000. №11. С. 49–52.

3.     Інклюзивна школа.  Особливості організації та управління: навчально-методичний посібник / Кол.авторів:  А.А.Колупаєва, Ю.М.Найда,  Н.З.Софій та ін. К. : Парашин, 2010. 128 с.

4.     Ілляшенко Т. Чому їм важко вчитися? Діагностика і корекція труднощів у навчанні молодших школярів. К. : «Початкова школа», 2003. 128 с.

5.     Шабалина З.П. Дифференцированный подход в обучении младших школьников. Начальная школа. 1990. №6. С. 45–51.


стаття(журнал "Трудова підготовка"): "Особливості використання міні-підручника на уроках обслуговуючої праці"


Перспективний педагогічний досвід:"Розробка та використання міні-підручника на уроках трудового навчання"